Екскурсія по місту Переяслав-Хмельницький

Місто Переяслав-Хмельницький

Переяславль Руський – найдавніша назва Переяслава-Хмельницького. Перша літописна згадка про Переяславль записана 907 року в «Повісті временних літ» у договорі Русі з Візантією, який був укладений після вдалого військового походу князя Олега на Константинополь.

З Х – до початку ХІІІ ст. Переяслав був одним з найбільших міст Русі (третім після Києва та Чернігова). З 1054 року – стольним градом Переяславського князівства. В Переяславі князювали визначні діячі давньоруської держави – Всеволод Ярославович, Володимир Мономах, Юрій Долгорукий, Володимир Глібович. Саме з цим містом пов’язана перша згадка в літописі слова «Україна».

У 1239 році вперше у своїй історії місто було взяте штурмом батиєвими ордами та зруйновано його визначні архітектурні пам’ятки.

З другої половини ХIV ст. Переяславль – у складі Литовської, а після Люблінської унії 1569 року – Польсько-Литовської держави. У 1585 році місто отримало Магдебурзьке право та власний герб.

У роки Визвольної війни 1648–1657 рр. під проводом гетьмана України Богдана Хмельницького Переяслав стає дипломатичним та військовим центром української держави – центром переяславського козацького полку.

Визначною подією в культурно-освітньому житті міста і всього Лівобережжя України стало відкриття 1738 року Переяславського колегіуму.

У ХVIII–XIX ст. у Переяславі було 13 церков та два монастирі: Вознесенський і Михайлівський. Тут діяли семінарія, духовне, повітове, комерційне училища, початкові та церковно-парафіяльні православні школи, єврейські школи. На початку ХХ ст. у місті було відкрито чоловічу та жіночу гімназії.

З Переяславом тісно пов’язане життя і діяльність гетьмана Івана Мазепи та відомих особистостей Тараса Шевченка, Шолом-Алейхема, Володимира Заболотного, Михайла Сікорського.

12 жовтня 1943 року, після звільнення від німецько-фашистських загарбників, місто Переяслав було перейменоване. На відзнаку заслуг гетьмана України Богдана Хмельницького воно отримало назву Переяслав-Хмельницький.

Із 1975 року Переяслав-Хмельницький – місто обласного значення.  

Музеї Переяслава

Музей Заповіту Т.Г. Шевченка

Музей Заповіту Т.Г. Шевченка відкрито в пам’ятці історії поч. ХІХ  ст. будинку А. О. Козачковського. Саме в цьому будинку в ніч з 24 на 25 грудня 1845 року, Т. Шевченком був написаний «Заповіт». Експозиція музею в хронологічній послідовності  розкриває історію нашого краю козацького періоду через призму її розуміння Т. Шевченком, розповідає про перебування поета на Переяславщині.

У музеї відтворено меморіальні кімнати та літературно-художні зали у яких розповідається про знайомство поета з А. Козачковським, розкривається глибина його поетичних і художніх творів переяславського періоду.

Оригінальними експонатами є козацька і польська зброя XVI-XVII ст., особиста шабля Б. Хмельницького та його портрет невідомого художника XVIIІ ст., картина кінця XVII ст. «Козак Мамай». Привертає увагу «Євангеліє» XVII ст. у шатах роботи українських майстрів-ювелірів.

Меморіальний музей Г.С. Сковороди    

Музей розміщений у колегіумі, пам’ятці архітектури XVIIІ ст., портали якого над входами прикрашені багатою ліпниною із зображенням атрибутів єпископської влади. Побудований колегіум Переяславським єпископом І.Козловичем у стилі українського бароко.

У Переяславському колегіумі в 1751 році викладав поетику й риторику видатний український просвітитель, філософ-гуманіст і поет Григорій Савич Сковорода.

У первісному вигляді відтворено обстановку вестибюлю та бібліотеки колегіуму, класу поетики. Стародавні меблі: шафи, крісла, секретер – відтворюють атмосферу тієї епохи.

Велику цінність становлять живописні твори художників та унікальний портрет філософа невідомого художника кінця XVIIІ століття.

У музеї зберігаються та експонуються колекція стародруків західно-європейського та українсько-українських видань. 

Меморіальний музей академіка В.Г. Заболотного

У стародавній частині Переяслава-Хмельницького, на розі вулиць І. Мазепи та Т. Шевченка, розташований меморіальний музей Володимира Гнатовича Заболотного (1898-1962 рр.) – талановитого українського архітектора, першого президента  Академії Архітектури України (1944-1956 рр.), лауреата Державних премій, фундатора енциклопедичних видань з історії українського мистецтва й архітектури.

Експозиція розміщена в родинному домі Заболотних, що є взірцем української містечкової архітектури початку ХХ ст.

Тут представлено близько тисячі особистих речей родини, а також проекти, креслення, малюнки, макети, акварельні краєвиди пам’яток архітектури України зроблені власноруч В. Заболотним.

Чільне місце в експозиції музею займає бібліотека раритетних світових видань та колекція мистецьких творів видатних українських, західноєвропейських та східних авторів XVIIІ – поч.  ХХ ст. (картини, скульптура, порцеляна).

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини – перший в Україні музей під відкритим небом, будівництво якого було започатковано в 1964 році, охоплює надзвичайно великі часові рамки (15-10 тис. р. до н. е. – кін. ХХ ст.) і має багатопланову експозицію, яка розповідає про еволюцію народного житла і домашнього вогнища, розвиток матеріальної і духовної  культури, народного мистецтва краю.

Експозиція має 4 розділи: найдавнішого часу, українське село Середньої  Наддніпрянщини ІІ пол. ХІХ ст., його ремесла і промисли та колекція вітряків.

На площі 25 га експонується 117 пам’яток народної дерев'яної архітектури Середньої  Наддніпрянщини XVII – поч.  ХХ ст. у тому числі 20 дворів з хатами та господарськими будівлями, 23 різноманітні установки та майстерні, понад 30 тисяч одиниць знарядь праці, речей побуту, документів, пам’яток науки і техніки.

Вдале використання ландшафту та збереження народних традицій створює повну уяву реальної дійсності.

  

Церкви

Церква святого архангела Михаїла

У центрі колишнього переяславського дитинця, ще в ХІ ст. височіла Михайлівська церква. Ініціатором її зведення був митрополит Єфрем Переяславський. Зруйнований у ХІІІ ст. татарами, храм був відновлений на залишках давнього фундаменту на кошти переяславського полковника Федора Лободи в XVII ст.

У середині XVIIІ ст. на місці дерев’яної церкви було збудовано цегляну споруду, що існує і до сьогодні.

З 1701 р по 1786 р. Михайлівська церква була головним храмом однойменного чоловічого монастиря.

У плані церква – у вигляді ковчегу. Стіни апсид вівтаря та притвору гранчасті. Фасади церкви потиньковані й оформлені пілястрами та розкрепованим антаблементом. Портали північного та західного фасадів прикрашають напівколони іонічного ордеру. Фриз заповнений керамічними кольоровими розетками із зображеннями херувимів, лілій та ірисів. Всі вікна оздоблені сандриками, що заповнені орнаментальним ліпленням, яке не повторюється: маски, квіти, херувими, ангели, єпископські атрибути.

Як у зовнішньому вигляді собору яскраво відображені риси світської архітектури, так і в його інтер’єрі вони активно присутні. В письмі образу Саваофа на скуфії головної нави відчувається вплив західноєвропейського мистецтва. 

 Собор Успіння Пресвятої Богородиці

Собор стоїть на тому місці, де в 1098 р. Володимиром Мономахом була поставлена великокнязівська церква. Княжа церква проіснувала до 1239 р., коли в результаті монгольської навали була зруйнована до підмурівок.

У 1568 р. на цьому місці коштом князя Василя Острозького зводиться дерев’яна церква, освячена на честь Успіння Пресвятої Богородиці. У різних архітектурних вирішеннях, з перебудовами та відбудовами після пожеж вона проіснувала до кінця ХІХ ст.

У 1880 р. служіння в церкві було припинено через аварійний стан будівлі. У травні 1889 р. відбулися закладини собору, а в 1896 р. він був освячений. З часу побудови кам'яного храму в ньому було влаштовано три престоли. Головний – в ім'я Успіння Божої Матері.

Собор мурований, однобанний, п’ятиглавий. У плані храм має візантійський хрест і є п'ятидільним. Архітектура витримана в чітко симетричних пропорціях.

Пластика споруди досить виразно засвідчує розповсюджений наприкінці ХІХ ст. русько-візантійський стиль. Головну орнаментальну принаду складають візантійські півколони, якими облямовані портали, вікна, грані барабанів. Стіни четверика та барабану вивершує розвинений карниз, під яким проходить фриз городків.

Стіни всередині потиньковані й вкриті живописом із зображенням євангельських сюжетів та святих.

Собор є витвором пізнього етапу розвитку історизму, в якому майстри, що його зводили, засвідчили високопрофесійну майстерність у володінні технікою цегляного мурування.

 Храм Воскресіння Христового   

30 грудня 2006 року в м. Переяславі-Хмельницькому Предстоятелем Української  Православної Церкви Київського Патріархату Святійшим Патріархом Філаретом було освячено відбудовану унікальну пам’ятку давньоруської монументальної культової архітектури Переяславля Руського – церкву Воскресіння. Таким чином було завершено досить тривалий і складний процес її відтворення, який розпочався ще у 80-х роках ХХ ст.

У  XVII – поч. ХХ ст. на цьому місці стояла дерев’яна церковна споруда. Упродовж існування переяславського полку Воскресенський храм мав статус головного полкового храму, і козаки вважали за честь дарувати храму коштовності. За час свого існування вона зазнавала перебудов, а наприкінці 1935 року була спалена.

Відбудований храм тринавовий, шестистовпний з трьома напівциркульними апсидами зі східного боку. Стіни виведені до склепіння зі спеціальної цегли, на зразок плінфи, всередині потиньковані. На скуфії головної нави образ Ісуса Христа розписаний олійною фарбою.  

Ансамбль Вознесенського монастиря

Будівництво комплексу було започатковано ще 1695 року, коли гетьман Іван Мазепа виділив кошти на зведення Вознесенського собору. У 1700 р. велична споруда вже милувала око переяславців.

Храм завжди мав три престоли: центральний – на честь Вознесіння Господнього.

У XVIIІ ст. Вознесенський собор став центром релігійного життя українців. Під час перебування єпископської кафедри в Переяславі півчий хор Вознесенського собору мав серед населення єпархії неабияку популярність. У соборі перебувала Чудодійна ікона Божої Матері Переяславської, Пересопницьке Євангеліє подароване І. Мазепою у 1701 р. та інші цінні культові речі.

Споруда викладена з місцевої цегли на піщано-вапняному розчині, потинькована і вапнована. Хрестоподібний у плані, храм є взірцем української національної архітектури. Монументальна споруда складної конструкції прикрашена бароковим ліпленням.

1776 року в південній частині монастирського подвір’я було збудована триярусна дзвіниця у стилі українського бароко. Споруда зведена з місцевої цегли на вапнянопіщаному розчині, тинькована і побілена.

Дзвіниця триярусна, увінчана стрункою банею з глухим ліхтарем, маківкою та шпилем. В архітектурних формах і характері орнаменту простежуються стильові форми пізнього бароко.